Стабілізована деревина накладки Шпальт тамаринду CACTUS JUICE 131х40х9мм (пара)

Стабілізація деревини — спосіб оброблення, унаслідок якого дереву надають вищу міцність і покращують його декоративні якості, зберігши водночас природний малюнок. Тобто стабілізована деревина поєднує в собі переваги синтетичних матеріалів із природною природною красою. У процесі стабілізації дерев'яна заготівка просочується наскрізь, утворюючи полімерний моноліт, що надійно зв'язує деревні компоненти та мінімізує шкідливі чинники, що впливають на організм людини. Стабілізована деревина має чудові механічні властивості під час оброблення — не має перепадів у щільності по тілу заготівки (що дає змогу точніше робити свердління й розпилювання), шліфується, не забиваючи шкірку, полірується у дзеркало. Водночас зовнішній вигляд і тактильні відчуття залишаються властивими звичайній деревині.Наперед затійливого візерунка на поверхні виробу, стабілізована деревина дає низку незаперечних плюсів перед традиційними матеріалами: високу щільність, твердість, стійкість до зміни температури та вологості довкілля, несприйнятливість до ультрафіолетового випромінювання, здатність витримувати короткочасне нагрівання відкритим полум'ям, не втрачаючи своїх якісних характеристик і не деформуючись, непроникність для різних рідин, зокрема й олій, стійкість до розчинників органічного походження. Чудові декоративні властивості — стабілізована деревина добре піддається обробці ручним і механічним способом (не забиває наждачну стрічку). Бруски зі стабілізованої деревини часто використовуються для виготовлення ручок ножів та іншого різального інструменту. Стабілізація, зазвичай, збільшує вагу заготовки до півтора раза (залежить від деревини), тому добре оброблений брусок має тонути у воді. Як сировина для стабілізації найчастіше застосовують кап, сувель і шпальт різних листяних порід дерев. Кап — це округлий наріст на дереві (дуле або гілках), наповнений маленькими деревними вузликами сплячих (розрослих, але не розсталих) нирок. З таких наростів часто росте безліч гілочок. Оскільки кожна така брунька має сформовану зачаткову кільцеву структуру, то зріз такої деревини має характерну «малахітову» текстуру, яка дуже гарно виглядає на ручках, особливо, якщо її «проявити» за допомогою просочень і барвників. Різь по капу використовується рідко, оскільки візерунок різі накладається на візерунок текстури деревини. Сувель — це деревина з іншими, які відрізняються від капа, структурними змінами волокон. У малюнку немає бруньок та кільцевих структур. По суті, деревина сувели має викривлену хвилясто-лінійну текстуру (від давньоруського «свіл» — звита), яка утворена викривленням самого дерева, перекручуванням годових кілець дерева. Тому малюнок у сувелю менш інтенсивний і насичений, ніж у капа, представлений, зазвичай, просто вигнутими лініями деревних волокон, водночас така текстура не затінює елементи різі на ручці. Як кап, так і сувель — це дуже тверда деревина, особливо кап і добре підходять для виготовлення ручок не тільки через свою красу. Шпальт — це ще одна деревна патологія, яку часто використовують для виготовлення ручок ножів. Шпальт — це результат життєдіяльності гнучких колоній або бактерій на дереві, що утворює нехарактерні для породи кольорові плями або прожилки. Часто грибок різних типів спеціально підсаджують, наприклад, на бук або клен для отримання ураженої деревини. Шпальт зменшує міцність дерева та погіршує його властивості, тому деревину, уражену грибком, використовують тільки в стабілізованому вигляді.